Ви зустрічались з таким відчуттям? Я так. І зустрічала багато людей, які мали складні діагнози і приховували їх навіть від близьких, бо соромно.
Що саме стоїть за соромом? Страх. Бути осудженими, відторгнутими, неприйнятими, розкритикованими, недостойними….
Коли людина хворіє, то стає більш вразливою. Все чого потребує – підтимки та прийняття. Часто натомість отримує поради, що робити або що не зробила… та зустрічається з відчуттям власної провини, що не змогла, не впоралась, щось зробила не так, відчувала не ті почуття.
Соромно розповісти про те, що захворіли, бо страшно. Страшно відчути себе ще гірше, ніж є.
Особливо я спостерігаю сором на фоні Ковіду. Хочеться приховати, що захворіли. Хочеться приховати, що важко, страшно та боляче. Хочеться приховати депресію, слабкість.
Я розумію чому людям так важко. Розумію, що опинившись наодинці з хворобою, не завжди знаєш звідки брати силу та ресурс, щоб викарабкатись, видужувати.
Я теж з тих людей, що не всім готові розповісти про себе. Та я точно знаю, що хворіти не соромно. Ми ніколи не знаємо де опинимось і з якими обставинами. Точно знаю, що навіть маючи багато знань, люди хворіють. Хірурги самі себе не оперують. Навіть просвітленні, святі хворіли та помирали від хворіб. Не усі хвороби психосоматика. Навіть якщо починаються з думки, то не завжди ми достатньо відчуваємо і розуміємо себе, щоб вчасно помітити негаразди.
Хворіти не соромно, але дійсно страшно. Боятись – це нормально. Бо не все ми можемо передбачити. Тому шукаємо допомоги в спеціалістів, які вміють надати кваліфіковану пораду та допомогу, підтримку.
Якщо ви захворіли і вам страшно, спробуйте сказати вголос своїм близьким про свій страх. Не залишайтесь наодинці зі страхом. Говоріть з тими, хто дає вам ресурс, підтримку та може просто бути поряд.
Не соромтесь лишній раз пройти обстеження, щоб переконатись, що з вами все гаразд. Не бійтесь потривожити лікаря і перепитати про симптоми, які мають місце.
Хтось вам скаже, що ви панікуєте, а ви дайте собі на це право, бо це ваше тіло і ваше життя.
Сором – це бажання скрутитись в клубочок і стати ембріоном. Маленьким, майже невидимим.
Можливо такий стан потрібний на деякий час, щоб прийняти, те що відбувається. Та час ембріона не довгий. Вийти з кокона потрібно.
Пам’ятаємо, кожний з нас має крила. Можна обійняти себе своїми крилами. А потім спробувати ці крила розправити. Спочатку не сильно, а потім все більше і більше. Поки не получиться знову злетіти.
Здоров‘я з кожним днем міцнішає❤️ Ми здатні зцілюватись❤️
E.Dem
Olena Demediuk
