Ми живемо в час, коли більшість людства прагне стати героями.
Люди боряться, боряться і боряться.
Хлопці на фронті зрозуміло боряться з окупантами, лікарі боряться з пандемією, політики за владу, вчителі долають онлайн, жінки з чоловіками за свої права. Ця боротьба, здається досягла усіх сфер життя. Боротьба за авторитет, за право бути кращими, за досягнення, за любов, за здоровий спосіб життя. Навіть є боротьба з собою, з целюлітом, лишньою вагою, власною сексуальністю, старістю та зморшками. Чомусь вважається, що саме через боротьбу ми можемо щось змінити.
Чи дійсно ми боротьбою досягаємо мети? Адже прагнемо миру, а не боротьби.

Боротьба увійшла в наше життя та зайняла почесне місце. Люди в прагненні щось змінити вже не приймають себе просто жінками або чоловіками. Обов‘язково бути героями, визначними людьми з пагонами та досягненнями. Не достатньо бути жінкою, треба стати супервумен. Не досить бути доброю мамою, треба стати супермамою, а краще святою. В кожного має бути своя суперсила.

Перфекціонізм дійшов до батьків та дітей. «Бо батьки були не ідеальними, а я стану кращим за них, і розкажу їм як жити, здолаю їх неідеальність». Так починається боротьба з батьками. «Та ще є діти, тому там я теж наведу лад. Виховаю свою дитину супергероєм, якому все по плечу». Так починається боротьба з власними дітьми. Боротьба з лінню, боротьба за оцінки, за можливіть захопити собі кращий шматок, боротьба за правду.
Боротьби стільки, що, здається, для миру не залишилось місця.

Я не хочу боротись. Я не вірю, що через боротьбу ми змінюємось. Маю переконання, що на будь-який тиск влючається супротив. Я не вірю, що для щастя потрібно ставати супергероями. Я бачу людей виснажених боротьбою.

Це не означає, що не потрібно захищатись, не означає, що потрібно виправдати те, що не вкладається в карту світу. Звісно, без захисту особистих границь ми перестаємо бути собою.
Та чи завжди потрібна боротьба?

Ми потрапили у світ конкуренції та змагань за першість. Якщо ти не герой, то автоматично невдаха. В багатьох людей таке переконання викликає нервовий зрив. Світ перенасичений героями.

То, можливо, можна змиритись зі своєю звичайністю?
В моєму розумінні змиритись – це навчитись жити в мирі з собою. Прийняти себе, своє оточення, місце де ти народився або живеш. Прийняти свою звичайність, без супергероїзму. Прийняти, що справи, які я роблю не для зірочок, не для медалей, а тому, що це був мій вибір. І з тим, що я маю, я теж можу зробити щось хороше.

Боротьба виснажує та породжує ще більшу боротьбу.
Хочеться миру. І найперше миру з собою.
E.Dem

Долучайтесь до марафону «Дозволь собі бути». Для того щоб розпочати перейдіть на сторінку марафону для уточнення умов участі.