Батьки мене не чують.

Це запит багатьох консультацій. Навіть у дорослому віці нам хочеться бути почутими. Адже коли нас чують, то ми відчуваємо себе важливими, прийнятими.

Якщо ви є батьками, спробуйте активно слухати своїх дітей. Знаходьте методи, щоб показати їм, що вони говорять не в пустоту. Ви можете мати свою думку, що відрізняється від почутої. Не поспішайте її озвучувати. Спочатку уважно вислухайте. Не заперечуйте. Не підкидуйте свої варіанти. Просто уважно слухайте. Повторюйте сказане своїми словами і намагайтесь зрозуміти, про яку цінність йдеться. Дитина дорослішає і розказує вам про свої усвідомлення. Вона прожила менше за вас і, можливо, ви таке усвідомили давніше, але це не означає, що потрібно позбавити дитину власних усвідомлень. Похваліть дитину, що вона молодець, що думає про це і шукає нові можливості. Задавайте питання: Як вона знайшла це рішення? Які результати завдяки такому рішенню планує отримати?

Якщо вас не чують власні батьки, то що робити в такому випадку?
Визнайте, що вони дорослі і пройшли свій досвід. Дайте визнання для їх думки. А далі запитайте: чи цікаво їм почути ваше бачення? Розкажіть, що батьки важливі для вас і вам хочеться з ними ділитись своєю думкою. Поділіться, що коли ви їм можете про себе розказати, то почуваєтесь важливими і любимими.
«Мамо, тату, коли я можу розказати вам свою думку, це для мене дуже важливо. Я дорослішаю, і коли ви слухаєте мене, то визнаєте, що я теж вже багато знаю і вмію. І тоді я відчуваю свою цінність.»

Іноді непочутість закарбована дуже глибоко. Відображається сором‘язливістю, самотністю, меншовартісністю, страхом бути видимими, покинутістю, низькою самооцінкою…
Про це ми працюємо на терапевтичних сесіях. І я щиро радію, коли мої клієнти згодом мені розповідають про зміни в своєму житті: про душевні розмови з батьками, про самореалізацію, про теплі стосунки з дітьми, про нові досягнення та відчуття того, що життя стало щасливим.

«Я чую тебе. Чую, як тобі це важливо. Можливо я поки не до кінця розумію, що ти хочеш мені пояснити, та мені важливо зрозуміти це. Бо ти дуже важлива для мене і твоя думка теж дуже важлива. Я ціную, що ти хочеш це обговорити зі мною.»

Запрошую на індивідуальну та парну терапію. Записатись можна через форму запису або через соцмережі

Заходьте та підписуйтесь на мій Інстаграм – https://www.instagram.com/edem.psychologist/
у ФБ – https://www.facebook.com/edem.psychologist/
а також телеграм -канал https://t.me/edem_psychologist

«Коли люди до мене погано ставляться, мене тягне до цих людей»

Завчений патерн, який зрозумілий з попереднього досвіду. Навіть якщо таке відношення не подобається, людина однаково вибирає такі стосунки, бо саме в таких стосунках вона знає, як бути собою. В подібному контакті є звичний для неї набір гормонів.
Звичайні, спокійні стосунки не будуть викликати таких гормональних станів, тому будуть здаватись нудними і не цікавими.

Уявіть собі, що ви звикли їсти гостру і дуже солену страву. Коли вам подадуть малосолену та не гостру, що вам захочеться зробити?

Сформувати нову звичку не просто, на це потрібний час і низка особистих усвідомлень про себе. Без психотерапевтичного процесу не обійтись. Можна цей шлях проходити самостійно: читати літературу, дивитись тренерів, повільно пізнавати щось в собі. Але набагато швидше це робити з професійним супроводом психолога. Бо майстер задасть вам правильні питання, чи допоможе подивитись під іншим кутом на ситуацію.

Мої клієнти часто кажуть мені: «Я так про це не думала.»

Коли є єдина картинка холодних стосунків, інші стосунки відкидаються, як неприйнятні.

Як правило, пари не можуть зрозуміти самі, що з ними не так. Якщо ти постійно користуєшся одними парфумами, ти вже не відчуваєш на собі цей запах, а людина на вулиці відчує його здалеку. Всередині системи розгледіти причини токсичності дуже не просто.

Коли ви готові до змін, маєте відчуття, що «так, як було вже не підходить», але поки ще не знаєте, а «як підходить», ви досліджуєте себе. І саме пізнаючи себе, ми створюємо нові шаблони, нові нейронні звязки.
Е.Dem

Запрошую на індивідуальну та парну терапію. Записатись можна через форму запису або через соцмережі

Заходьте та підписуйтесь на мій Інстаграм – https://www.instagram.com/edem.psychologist/
у ФБ – https://www.facebook.com/edem.psychologist/
а також телеграм -канал https://t.me/edem_psychologist

Чи соромно хворіти?

Ви зустрічались з таким відчуттям? Я так. І зустрічала багато людей, які мали складні діагнози і приховували їх навіть від близьких, бо соромно.

Що саме стоїть за соромом? Страх. Бути осудженими, відторгнутими, неприйнятими, розкритикованими, недостойними….
Коли людина хворіє, то стає більш вразливою. Все чого потребує – підтимки та прийняття. Часто натомість отримує поради, що робити або що не зробила… та зустрічається з відчуттям власної провини, що не змогла, не впоралась, щось зробила не так, відчувала не ті почуття.

Соромно розповісти про те, що захворіли, бо страшно. Страшно відчути себе ще гірше, ніж є.

Особливо я спостерігаю сором на фоні Ковіду. Хочеться приховати, що захворіли. Хочеться приховати, що важко, страшно та боляче. Хочеться приховати депресію, слабкість.
Я розумію чому людям так важко. Розумію, що опинившись наодинці з хворобою, не завжди знаєш звідки брати силу та ресурс, щоб викарабкатись, видужувати.

Я теж з тих людей, що не всім готові розповісти про себе. Та я точно знаю, що хворіти не соромно. Ми ніколи не знаємо де опинимось і з якими обставинами. Точно знаю, що навіть маючи багато знань, люди хворіють. Хірурги самі себе не оперують. Навіть просвітленні, святі хворіли та помирали від хворіб. Не усі хвороби психосоматика. Навіть якщо починаються з думки, то не завжди ми достатньо відчуваємо і розуміємо себе, щоб вчасно помітити негаразди.
Хворіти не соромно, але дійсно страшно. Боятись – це нормально. Бо не все ми можемо передбачити. Тому шукаємо допомоги в спеціалістів, які вміють надати кваліфіковану пораду та допомогу, підтримку.

Якщо ви захворіли і вам страшно, спробуйте сказати вголос своїм близьким про свій страх. Не залишайтесь наодинці зі страхом. Говоріть з тими, хто дає вам ресурс, підтримку та може просто бути поряд.

Не соромтесь лишній раз пройти обстеження, щоб переконатись, що з вами все гаразд. Не бійтесь потривожити лікаря і перепитати про симптоми, які мають місце.
Хтось вам скаже, що ви панікуєте, а ви дайте собі на це право, бо це ваше тіло і ваше життя.

Сором – це бажання скрутитись в клубочок і стати ембріоном. Маленьким, майже невидимим.
Можливо такий стан потрібний на деякий час, щоб прийняти, те що відбувається. Та час ембріона не довгий. Вийти з кокона потрібно.
Пам’ятаємо, кожний з нас має крила. Можна обійняти себе своїми крилами. А потім спробувати ці крила розправити. Спочатку не сильно, а потім все більше і більше. Поки не получиться знову злетіти.

Здоров‘я з кожним днем міцнішає❤️ Ми здатні зцілюватись❤️
E.Dem
Olena Demediuk

Як знайти своє покликання та почати все з нуля

На перший свій тренінг я пішла в 2003 році. Все, що я чула від тренерів було для мене новим та безумовно вражало. Я не думала, що навколо є стільки травмованих людей. Що в кожного є свої травматичні спогади. Саме тоді я вперше збагнула, що батьками бути не просто. Що потрібно багато вчитись, щоб не травмувати власних дітей. На той момент нашій доньці було майже 3 роки. Що не просто бути чоловіком і дружиною, потрібно багато вчитись, щоб розуміти та чути один одного. Я відчувала, що знайшла щось дуже важливе для себе, тому впитувала, як губка.
Дивилась на тренерів, які майстерно супроводжували нас через власні усвідомлення, через болі та травми, через прийняття, довіру до світу… Я захоплювалась цими людьми. Мені хотілось бути як вони.

Від природи я емпат, мені легко відчувати людей. Та мрія бути тренером здавалась недосяжною. Я вчилась, пробувала. Спочатку це були медитації, групи жінок та чоловіків, які мене знали та довіряли мені. Потім перерва, нові навчання. Багато літератари, особистої практики. Та все було не те, що я хотіла. Більше часу я приділяла на бізнес і мало на мрію.

Раптом моєму чоловіку пропонують переїхати до Львова. Це було рішення за одну секунду. Їдемо.
Ми починали все з нуля. Чуже місто. Все по новому. Це була нагода все почати спочатку. Хотілось створити заклад, куди приходитимуть сім‘ями. Де діти зможуть навчатись розуміти світ та себе в ньому, лідерським навиками, чути та робити висновки, будувати особисті межі, захищатись, висвітлювати свою думку. Де батьки зможуть отримати якісну підтримку та рекомендації з виховання. Де партнери знайдуть безпечний простір, щоб спробувати різні стратегії спілкування.
І це сталось. З того часу минуло 4 роки. Багато води збігло. Багато змінилось. Та я щаслива.

Сьогодні я думаю про те, що я таки прийшла до своєї мрії. Можливо все сталось не зовсім так, як я уявляла. Та в мене вийшло. Я змогла.
Тепер я знову відчуваю, що потребую змін. Поки точно не знаю про що будуть ці зміни, та вони точно будуть.
E.Dem

А у вас є довгострокові мрії до яких ви прийшли?

Olena Demediuk

Світ супергероїв

Ми живемо в час, коли більшість людства прагне стати героями.
Люди боряться, боряться і боряться.
Хлопці на фронті зрозуміло боряться з окупантами, лікарі боряться з пандемією, політики за владу, вчителі долають онлайн, жінки з чоловіками за свої права. Ця боротьба, здається досягла усіх сфер життя. Боротьба за авторитет, за право бути кращими, за досягнення, за любов, за здоровий спосіб життя. Навіть є боротьба з собою, з целюлітом, лишньою вагою, власною сексуальністю, старістю та зморшками. Чомусь вважається, що саме через боротьбу ми можемо щось змінити.
Чи дійсно ми боротьбою досягаємо мети? Адже прагнемо миру, а не боротьби.

Боротьба увійшла в наше життя та зайняла почесне місце. Люди в прагненні щось змінити вже не приймають себе просто жінками або чоловіками. Обов‘язково бути героями, визначними людьми з пагонами та досягненнями. Не достатньо бути жінкою, треба стати супервумен. Не досить бути доброю мамою, треба стати супермамою, а краще святою. В кожного має бути своя суперсила.

Перфекціонізм дійшов до батьків та дітей. «Бо батьки були не ідеальними, а я стану кращим за них, і розкажу їм як жити, здолаю їх неідеальність». Так починається боротьба з батьками. «Та ще є діти, тому там я теж наведу лад. Виховаю свою дитину супергероєм, якому все по плечу». Так починається боротьба з власними дітьми. Боротьба з лінню, боротьба за оцінки, за можливіть захопити собі кращий шматок, боротьба за правду.
Боротьби стільки, що, здається, для миру не залишилось місця.

Я не хочу боротись. Я не вірю, що через боротьбу ми змінюємось. Маю переконання, що на будь-який тиск влючається супротив. Я не вірю, що для щастя потрібно ставати супергероями. Я бачу людей виснажених боротьбою.

Це не означає, що не потрібно захищатись, не означає, що потрібно виправдати те, що не вкладається в карту світу. Звісно, без захисту особистих границь ми перестаємо бути собою.
Та чи завжди потрібна боротьба?

Ми потрапили у світ конкуренції та змагань за першість. Якщо ти не герой, то автоматично невдаха. В багатьох людей таке переконання викликає нервовий зрив. Світ перенасичений героями.

То, можливо, можна змиритись зі своєю звичайністю?
В моєму розумінні змиритись – це навчитись жити в мирі з собою. Прийняти себе, своє оточення, місце де ти народився або живеш. Прийняти свою звичайність, без супергероїзму. Прийняти, що справи, які я роблю не для зірочок, не для медалей, а тому, що це був мій вибір. І з тим, що я маю, я теж можу зробити щось хороше.

Боротьба виснажує та породжує ще більшу боротьбу.
Хочеться миру. І найперше миру з собою.
E.Dem

Долучайтесь до марафону «Дозволь собі бути». Для того щоб розпочати перейдіть на сторінку марафону для уточнення умов участі.

Як стати тою, ким ти поки що не є?

Нам пропонують різні трансформації, перевтілення, приміряти на себе нові маски, ролі, стати тою, якою хочеш себе побачити. Красивою, експертною, успішною, бажаною, сексуальною, духовною, просвітленою…. пропозицій на різні потреби і смаки.

Я сама довгий час бігла за ними усіма та боялась, що не встигну кудись потрапити. Все мені було треба навчитись, спробувати, бо я вважала, що чогось ще не вистачає. Що ось ще це мені і це, і все стану молодець. Та нічого не приходило. Думала, що мабуть ще бракує якогось перевтілення. Знову пробувала.
Здається це тривало вічність.
Аж раптом зрозуміла, що не хочу перевтілюватись.
Не хочу ставати кимось колись!
Я є вже!
Я вже є достойною жінкою!
Я вже є чудовою мамою!
Я вже маю достатньо досвіду, щоб бути собою!
Я вже маю свої захоплення!
Я вже маю колосальний досвід у тих сферах, де працювала!
Я вже є красивою, сексуальною, чудовою, прекрасною!
Я вже змінююсь та росту щодня!
Я вже вибираю собі навчання, від якого кайфую не тому що в мені щось не так, а тому, що цього прагне моя душа.

Мені не потрібні трансформації. Мені потрібна я. Така, якою я є сьогодні.
Це було головне перевтілення в моєму житті. Коли можна зняти маски, не поспішати за новими. А набутись собою.
Собою, неідеальною, чогось не вміючою і не знаючою, не надто успішною в чиїхось очах, не прагнучою перегнати когось, не бажаючою доказувати, виправдовуватись чи пояснювати.
Я дозволила собі бути!

Дорогі мої, я запускаю новий проект Марафон «Дозволь собі бути». Це 21 день присутності у своєму житті, 21 день спостереження за собою, своїми відчуттями, реакціями, думками, бажаннями. 21 день заземлення та відчуття себе в цьому моменті. 21 день усвідомлень та прийняття.

Дати початку немає. Тому що кожен може почати тоді, коли зручно.
Взяти участь в марафоні ви можете на сторінці марафону «Дозволь собі бути».
E.Dem

Чи легко вам приймати рішення?

Я, переважно,приймаю рішення легко та швидко. Якщо щось захотіла, то відразу роблю. Але є рішення, які здаються надто важливими, щоб так швидко вирішувати. Для мене, якщо я не можу прийняти відразу рішення, значить є інші варіанти, які мені теж здаються хорошими, а можливо навіть кращими за перший.

Найлегше приймати рішення короткострокові. Все тому, що результатом можна насолоджуватись відразу.
Коли ж питання про те, щоб тривалий час працювати, а результат буде видно через кілька років, це складніше. Адже є ризики, що щось зміниться, не вийде, або я передумаю.
Та довгострокові рішення є дуже важливими в нашому розвитку.

Правило 10/10/10 передбачає, що ви поставите собі такі питання:
✅ Що я буду думати про це через 10 днів?
✅ А через 10 місяців?
✅ А через 10 років?

Власне саме довгострокові рішення є найнеобхіднішими.
Якщо вам важко відвідувати спортзал, відмовитись від нездорової їжі або пройти тривале навчання, використовуйте правило 10/10/10, щоб подумати не лише про те, як рішення вплине на ваш сьогоднішній день, але і про те, які результати матимете через роки.

Щодня ми приймаємо десятки, якщо не сотні рішень різного ступеня важливості. Якщо одні рішення майже не впливають на наше життя, то інші здатні кардинально його змінити.

В будь-якому випадку усі рішення ми приймаємо в теперішньому часі. Ми не провидці і точно не можемо знати, як усе закінчиться. Ми можемо аналізувати та сподіватись, що передбачимо максимально ефективно.
Життя – це процес, в якому є багато складових, і ми не здатні на все вплинути. Тому розслабляємось і отримуємо досвід😉
E.Dem
Olena Demediuk

Хочу знайти свого єдиного, а натомість мені пропонують стосунки лише одружені чоловіки

Хочу знайти свого єдиного, а натомість мені пропонують стосунки лише одружені чоловіки

Таке питання задають не рідко в консультуванні. Що стоїть за цією проблемою? Адже насправді жінка прагне мати сім‘ю та гармонійні стосунки.

Давайте розбиратись💬

З точки зору НЛП- психології ми завжди себе на щось програмуємо. І в житті кожної людини є програми, які запрограмовуються з дитинства.

Роль Коханки – це набір програм і в кожної свій.

Це може бути програма: «Усіх хороших/достойних вже розібрали»

Або в дитинстві значущі люди часто покидали її, наприклад кудись їхали, і почала працювати програма, що «стосунки можуть бути лише на відстані»

Або складалось так, що мама або тато були для дівчинки недоступні (наприклад багато працювали), тому в її уявлені вона займала другорядну роль в житті значущих людей.

Буває, що жінка з ряду причин, підсвідомо запрограмована, що «близькі стосунки – це страждання». Тому для неї безпечніше тримати партнера на відстані.

Програм є багато. Усі вони різні. Та будь які програми можна змінити. Є програми, які допомагали в дитинстві вижити, а в дорослому житті лише заважають. Є деструктивні програми запозичені від батьків.

Та хороша новина в тому, що усі програми ми можемо змінювати з власної волі. Якщо ви зрозуміли, що у вашому житті працює сценарій, який вам не подобається, не впадайте у відчай. Приходьте на індивідуальну консультацію і я допоможу вам знайти рішення та досягти бажаного результату.
E.Dem
Запис за телефоном
☎️+38(097)497-64-33 
☎️+38(096)900-34-93
Олена Демедюк

Вміння спілкуватись починається з сім’ї

Першими тренерами навиків комунікації дитини є батьки.
Уявіть собі сім‘ю, де дитина в різному віці може проявити свою думку, спорити, доказувати, вчиться в конфліктних ситуаціях мислити та оперувати фактами, може впевнено себе почувати, бо батьки дають їй це право. Батьки власним прикладом показують дитині, що можуть бути різні варіанти, а не один правильний. Тому думка усіх в сім‘ї важлива. При цьому залишається повага один до одного. Батьки поважають дитину, а дитина батьків. І не навпаки. Усі шанують кордони один одного. Усі можуть бути собою. В різних ситуаціях кожний може бути лідером.

І уявіть собі іншу сім‘ю. Тут можна почути фрази: «Не твоя справа!», «Не встрягай в розмову коли старші говорять», «Виростеш – зрозумієш», «Ще не доріс поради давати», «Яйця курку не вчать», «Будеш заробляти тоді будеш говорити/вирішувати», «Яке ти маєш право?!» і багато інших подібних висловів.
В подібних ситуаціях дитина зростає, та не знає коли вона достатньо виросте, щоб мати свою думку, чи вступити в обговорення дорослих. Ці люди в дорослому віці залишаються з тими самими дитячими моделями поведінки, і не встрягають в обговорення зі своєю позицію чи ідеєю, чи думкою. Завжди є хтось старший, а хтось молодший. Як зрозуміти, що ти достатньо виріс? Як вступити в діалог коли нема навику вступати? Є лише страх, що скажуть, що ще не доріс, ще не достатньо розумний, ще не маєш права…. нема права на власну думку, проявити себе, нема права просто відкити рот і подати голос… А так хочеться! Хочеться просто кричати, щоб усі почули: «Я живий! Я тут! Я маю право бути собою! Я маю відчуття, думки, світогляд!»

Які ми тренери для своїх дітей? Що ми тренуємо? Сміливість, впевненість чи страх і комплекси.

Які стратегії спілкування у вашій сім‘ї? Що ви заохочуєте у своїх дітях? На що ваші діти мають право поряд з вами?
E.Dem

Якщо вам потрібна консультація – Я поруч🤗
Запис за телефоном
☎️+38(097)497-64-33 (Viber)
☎️+38(096)900-34-93

Записатися до сімейного консультанта
Олени Демедюк