Ви зустрічались з таким відчуттям? Я так. І зустрічала багато людей, які мали складні діагнози і приховували їх навіть від близьких, бо соромно.

Що саме стоїть за соромом? Страх. Бути осудженими, відторгнутими, неприйнятими, розкритикованими, недостойними….
Коли людина хворіє, то стає більш вразливою. Все чого потребує – підтимки та прийняття. Часто натомість отримує поради, що робити або що не зробила… та зустрічається з відчуттям власної провини, що не змогла, не впоралась, щось зробила не так, відчувала не ті почуття.

Соромно розповісти про те, що захворіли, бо страшно. Страшно відчути себе ще гірше, ніж є.

Особливо я спостерігаю сором на фоні Ковіду. Хочеться приховати, що захворіли. Хочеться приховати, що важко, страшно та боляче. Хочеться приховати депресію, слабкість.
Я розумію чому людям так важко. Розумію, що опинившись наодинці з хворобою, не завжди знаєш звідки брати силу та ресурс, щоб викарабкатись, видужувати.

Я теж з тих людей, що не всім готові розповісти про себе. Та я точно знаю, що хворіти не соромно. Ми ніколи не знаємо де опинимось і з якими обставинами. Точно знаю, що навіть маючи багато знань, люди хворіють. Хірурги самі себе не оперують. Навіть просвітленні, святі хворіли та помирали від хворіб. Не усі хвороби психосоматика. Навіть якщо починаються з думки, то не завжди ми достатньо відчуваємо і розуміємо себе, щоб вчасно помітити негаразди.
Хворіти не соромно, але дійсно страшно. Боятись – це нормально. Бо не все ми можемо передбачити. Тому шукаємо допомоги в спеціалістів, які вміють надати кваліфіковану пораду та допомогу, підтримку.

Якщо ви захворіли і вам страшно, спробуйте сказати вголос своїм близьким про свій страх. Не залишайтесь наодинці зі страхом. Говоріть з тими, хто дає вам ресурс, підтримку та може просто бути поряд.

Не соромтесь лишній раз пройти обстеження, щоб переконатись, що з вами все гаразд. Не бійтесь потривожити лікаря і перепитати про симптоми, які мають місце.
Хтось вам скаже, що ви панікуєте, а ви дайте собі на це право, бо це ваше тіло і ваше життя.

Сором – це бажання скрутитись в клубочок і стати ембріоном. Маленьким, майже невидимим.
Можливо такий стан потрібний на деякий час, щоб прийняти, те що відбувається. Та час ембріона не довгий. Вийти з кокона потрібно.
Пам’ятаємо, кожний з нас має крила. Можна обійняти себе своїми крилами. А потім спробувати ці крила розправити. Спочатку не сильно, а потім все більше і більше. Поки не получиться знову злетіти.

Здоров‘я з кожним днем міцнішає❤️ Ми здатні зцілюватись❤️
E.Dem
Olena Demediuk

На перший свій тренінг я пішла в 2003 році. Все, що я чула від тренерів було для мене новим та безумовно вражало. Я не думала, що навколо є стільки травмованих людей. Що в кожного є свої травматичні спогади. Саме тоді я вперше збагнула, що батьками бути не просто. Що потрібно багато вчитись, щоб не травмувати власних дітей. На той момент нашій доньці було майже 3 роки. Що не просто бути чоловіком і дружиною, потрібно багато вчитись, щоб розуміти та чути один одного. Я відчувала, що знайшла щось дуже важливе для себе, тому впитувала, як губка.
Дивилась на тренерів, які майстерно супроводжували нас через власні усвідомлення, через болі та травми, через прийняття, довіру до світу… Я захоплювалась цими людьми. Мені хотілось бути як вони.

Від природи я емпат, мені легко відчувати людей. Та мрія бути тренером здавалась недосяжною. Я вчилась, пробувала. Спочатку це були медитації, групи жінок та чоловіків, які мене знали та довіряли мені. Потім перерва, нові навчання. Багато літератари, особистої практики. Та все було не те, що я хотіла. Більше часу я приділяла на бізнес і мало на мрію.

Раптом моєму чоловіку пропонують переїхати до Львова. Це було рішення за одну секунду. Їдемо.
Ми починали все з нуля. Чуже місто. Все по новому. Це була нагода все почати спочатку. Хотілось створити заклад, куди приходитимуть сім‘ями. Де діти зможуть навчатись розуміти світ та себе в ньому, лідерським навиками, чути та робити висновки, будувати особисті межі, захищатись, висвітлювати свою думку. Де батьки зможуть отримати якісну підтримку та рекомендації з виховання. Де партнери знайдуть безпечний простір, щоб спробувати різні стратегії спілкування.
І це сталось. З того часу минуло 4 роки. Багато води збігло. Багато змінилось. Та я щаслива.

Сьогодні я думаю про те, що я таки прийшла до своєї мрії. Можливо все сталось не зовсім так, як я уявляла. Та в мене вийшло. Я змогла.
Тепер я знову відчуваю, що потребую змін. Поки точно не знаю про що будуть ці зміни, та вони точно будуть.
E.Dem

А у вас є довгострокові мрії до яких ви прийшли?

Olena Demediuk

Нам пропонують різні трансформації, перевтілення, приміряти на себе нові маски, ролі, стати тою, якою хочеш себе побачити. Красивою, експертною, успішною, бажаною, сексуальною, духовною, просвітленою…. пропозицій на різні потреби і смаки.

Я сама довгий час бігла за ними усіма та боялась, що не встигну кудись потрапити. Все мені було треба навчитись, спробувати, бо я вважала, що чогось ще не вистачає. Що ось ще це мені і це, і все стану молодець. Та нічого не приходило. Думала, що мабуть ще бракує якогось перевтілення. Знову пробувала.
Здається це тривало вічність.
Аж раптом зрозуміла, що не хочу перевтілюватись.
Не хочу ставати кимось колись!
Я є вже!
Я вже є достойною жінкою!
Я вже є чудовою мамою!
Я вже маю достатньо досвіду, щоб бути собою!
Я вже маю свої захоплення!
Я вже маю колосальний досвід у тих сферах, де працювала!
Я вже є красивою, сексуальною, чудовою, прекрасною!
Я вже змінююсь та росту щодня!
Я вже вибираю собі навчання, від якого кайфую не тому що в мені щось не так, а тому, що цього прагне моя душа.

Мені не потрібні трансформації. Мені потрібна я. Така, якою я є сьогодні.
Це було головне перевтілення в моєму житті. Коли можна зняти маски, не поспішати за новими. А набутись собою.
Собою, неідеальною, чогось не вміючою і не знаючою, не надто успішною в чиїхось очах, не прагнучою перегнати когось, не бажаючою доказувати, виправдовуватись чи пояснювати.
Я дозволила собі бути!

Дорогі мої, я запускаю новий проект Марафон «Дозволь собі бути». Це 21 день присутності у своєму житті, 21 день спостереження за собою, своїми відчуттями, реакціями, думками, бажаннями. 21 день заземлення та відчуття себе в цьому моменті. 21 день усвідомлень та прийняття.

Дати початку немає. Тому що кожен може почати тоді, коли зручно.
Взяти участь в марафоні ви можете на сторінці марафону «Дозволь собі бути».
E.Dem