Це запит багатьох консультацій. Навіть у дорослому віці нам хочеться бути почутими. Адже коли нас чують, то ми відчуваємо себе важливими, прийнятими.

Якщо ви є батьками, спробуйте активно слухати своїх дітей. Знаходьте методи, щоб показати їм, що вони говорять не в пустоту. Ви можете мати свою думку, що відрізняється від почутої. Не поспішайте її озвучувати. Спочатку уважно вислухайте. Не заперечуйте. Не підкидуйте свої варіанти. Просто уважно слухайте. Повторюйте сказане своїми словами і намагайтесь зрозуміти, про яку цінність йдеться. Дитина дорослішає і розказує вам про свої усвідомлення. Вона прожила менше за вас і, можливо, ви таке усвідомили давніше, але це не означає, що потрібно позбавити дитину власних усвідомлень. Похваліть дитину, що вона молодець, що думає про це і шукає нові можливості. Задавайте питання: Як вона знайшла це рішення? Які результати завдяки такому рішенню планує отримати?

Якщо вас не чують власні батьки, то що робити в такому випадку?
Визнайте, що вони дорослі і пройшли свій досвід. Дайте визнання для їх думки. А далі запитайте: чи цікаво їм почути ваше бачення? Розкажіть, що батьки важливі для вас і вам хочеться з ними ділитись своєю думкою. Поділіться, що коли ви їм можете про себе розказати, то почуваєтесь важливими і любимими.
«Мамо, тату, коли я можу розказати вам свою думку, це для мене дуже важливо. Я дорослішаю, і коли ви слухаєте мене, то визнаєте, що я теж вже багато знаю і вмію. І тоді я відчуваю свою цінність.»

Іноді непочутість закарбована дуже глибоко. Відображається сором‘язливістю, самотністю, меншовартісністю, страхом бути видимими, покинутістю, низькою самооцінкою…
Про це ми працюємо на терапевтичних сесіях. І я щиро радію, коли мої клієнти згодом мені розповідають про зміни в своєму житті: про душевні розмови з батьками, про самореалізацію, про теплі стосунки з дітьми, про нові досягнення та відчуття того, що життя стало щасливим.

«Я чую тебе. Чую, як тобі це важливо. Можливо я поки не до кінця розумію, що ти хочеш мені пояснити, та мені важливо зрозуміти це. Бо ти дуже важлива для мене і твоя думка теж дуже важлива. Я ціную, що ти хочеш це обговорити зі мною.»

Запрошую на індивідуальну та парну терапію. Записатись можна через форму запису або через соцмережі

Заходьте та підписуйтесь на мій Інстаграм – https://www.instagram.com/edem.psychologist/
у ФБ – https://www.facebook.com/edem.psychologist/
а також телеграм -канал https://t.me/edem_psychologist

Завчений патерн, який зрозумілий з попереднього досвіду. Навіть якщо таке відношення не подобається, людина однаково вибирає такі стосунки, бо саме в таких стосунках вона знає, як бути собою. В подібному контакті є звичний для неї набір гормонів.
Звичайні, спокійні стосунки не будуть викликати таких гормональних станів, тому будуть здаватись нудними і не цікавими.

Уявіть собі, що ви звикли їсти гостру і дуже солену страву. Коли вам подадуть малосолену та не гостру, що вам захочеться зробити?

Сформувати нову звичку не просто, на це потрібний час і низка особистих усвідомлень про себе. Без психотерапевтичного процесу не обійтись. Можна цей шлях проходити самостійно: читати літературу, дивитись тренерів, повільно пізнавати щось в собі. Але набагато швидше це робити з професійним супроводом психолога. Бо майстер задасть вам правильні питання, чи допоможе подивитись під іншим кутом на ситуацію.

Мої клієнти часто кажуть мені: «Я так про це не думала.»

Коли є єдина картинка холодних стосунків, інші стосунки відкидаються, як неприйнятні.

Як правило, пари не можуть зрозуміти самі, що з ними не так. Якщо ти постійно користуєшся одними парфумами, ти вже не відчуваєш на собі цей запах, а людина на вулиці відчує його здалеку. Всередині системи розгледіти причини токсичності дуже не просто.

Коли ви готові до змін, маєте відчуття, що «так, як було вже не підходить», але поки ще не знаєте, а «як підходить», ви досліджуєте себе. І саме пізнаючи себе, ми створюємо нові шаблони, нові нейронні звязки.
Е.Dem

Запрошую на індивідуальну та парну терапію. Записатись можна через форму запису або через соцмережі

Заходьте та підписуйтесь на мій Інстаграм – https://www.instagram.com/edem.psychologist/
у ФБ – https://www.facebook.com/edem.psychologist/
а також телеграм -канал https://t.me/edem_psychologist

Ми живемо в час, коли більшість людства прагне стати героями.
Люди боряться, боряться і боряться.
Хлопці на фронті зрозуміло боряться з окупантами, лікарі боряться з пандемією, політики за владу, вчителі долають онлайн, жінки з чоловіками за свої права. Ця боротьба, здається досягла усіх сфер життя. Боротьба за авторитет, за право бути кращими, за досягнення, за любов, за здоровий спосіб життя. Навіть є боротьба з собою, з целюлітом, лишньою вагою, власною сексуальністю, старістю та зморшками. Чомусь вважається, що саме через боротьбу ми можемо щось змінити.
Чи дійсно ми боротьбою досягаємо мети? Адже прагнемо миру, а не боротьби.

Боротьба увійшла в наше життя та зайняла почесне місце. Люди в прагненні щось змінити вже не приймають себе просто жінками або чоловіками. Обов‘язково бути героями, визначними людьми з пагонами та досягненнями. Не достатньо бути жінкою, треба стати супервумен. Не досить бути доброю мамою, треба стати супермамою, а краще святою. В кожного має бути своя суперсила.

Перфекціонізм дійшов до батьків та дітей. «Бо батьки були не ідеальними, а я стану кращим за них, і розкажу їм як жити, здолаю їх неідеальність». Так починається боротьба з батьками. «Та ще є діти, тому там я теж наведу лад. Виховаю свою дитину супергероєм, якому все по плечу». Так починається боротьба з власними дітьми. Боротьба з лінню, боротьба за оцінки, за можливіть захопити собі кращий шматок, боротьба за правду.
Боротьби стільки, що, здається, для миру не залишилось місця.

Я не хочу боротись. Я не вірю, що через боротьбу ми змінюємось. Маю переконання, що на будь-який тиск влючається супротив. Я не вірю, що для щастя потрібно ставати супергероями. Я бачу людей виснажених боротьбою.

Це не означає, що не потрібно захищатись, не означає, що потрібно виправдати те, що не вкладається в карту світу. Звісно, без захисту особистих границь ми перестаємо бути собою.
Та чи завжди потрібна боротьба?

Ми потрапили у світ конкуренції та змагань за першість. Якщо ти не герой, то автоматично невдаха. В багатьох людей таке переконання викликає нервовий зрив. Світ перенасичений героями.

То, можливо, можна змиритись зі своєю звичайністю?
В моєму розумінні змиритись – це навчитись жити в мирі з собою. Прийняти себе, своє оточення, місце де ти народився або живеш. Прийняти свою звичайність, без супергероїзму. Прийняти, що справи, які я роблю не для зірочок, не для медалей, а тому, що це був мій вибір. І з тим, що я маю, я теж можу зробити щось хороше.

Боротьба виснажує та породжує ще більшу боротьбу.
Хочеться миру. І найперше миру з собою.
E.Dem

Долучайтесь до марафону «Дозволь собі бути». Для того щоб розпочати перейдіть на сторінку марафону для уточнення умов участі.

Я, переважно,приймаю рішення легко та швидко. Якщо щось захотіла, то відразу роблю. Але є рішення, які здаються надто важливими, щоб так швидко вирішувати. Для мене, якщо я не можу прийняти відразу рішення, значить є інші варіанти, які мені теж здаються хорошими, а можливо навіть кращими за перший.

Найлегше приймати рішення короткострокові. Все тому, що результатом можна насолоджуватись відразу.
Коли ж питання про те, щоб тривалий час працювати, а результат буде видно через кілька років, це складніше. Адже є ризики, що щось зміниться, не вийде, або я передумаю.
Та довгострокові рішення є дуже важливими в нашому розвитку.

Правило 10/10/10 передбачає, що ви поставите собі такі питання:
✅ Що я буду думати про це через 10 днів?
✅ А через 10 місяців?
✅ А через 10 років?

Власне саме довгострокові рішення є найнеобхіднішими.
Якщо вам важко відвідувати спортзал, відмовитись від нездорової їжі або пройти тривале навчання, використовуйте правило 10/10/10, щоб подумати не лише про те, як рішення вплине на ваш сьогоднішній день, але і про те, які результати матимете через роки.

Щодня ми приймаємо десятки, якщо не сотні рішень різного ступеня важливості. Якщо одні рішення майже не впливають на наше життя, то інші здатні кардинально його змінити.

В будь-якому випадку усі рішення ми приймаємо в теперішньому часі. Ми не провидці і точно не можемо знати, як усе закінчиться. Ми можемо аналізувати та сподіватись, що передбачимо максимально ефективно.
Життя – це процес, в якому є багато складових, і ми не здатні на все вплинути. Тому розслабляємось і отримуємо досвід😉
E.Dem
Olena Demediuk

Хочу знайти свого єдиного, а натомість мені пропонують стосунки лише одружені чоловіки

Таке питання задають не рідко в консультуванні. Що стоїть за цією проблемою? Адже насправді жінка прагне мати сім‘ю та гармонійні стосунки.

Давайте розбиратись💬

З точки зору НЛП- психології ми завжди себе на щось програмуємо. І в житті кожної людини є програми, які запрограмовуються з дитинства.

Роль Коханки – це набір програм і в кожної свій.

Це може бути програма: «Усіх хороших/достойних вже розібрали»

Або в дитинстві значущі люди часто покидали її, наприклад кудись їхали, і почала працювати програма, що «стосунки можуть бути лише на відстані»

Або складалось так, що мама або тато були для дівчинки недоступні (наприклад багато працювали), тому в її уявлені вона займала другорядну роль в житті значущих людей.

Буває, що жінка з ряду причин, підсвідомо запрограмована, що «близькі стосунки – це страждання». Тому для неї безпечніше тримати партнера на відстані.

Програм є багато. Усі вони різні. Та будь які програми можна змінити. Є програми, які допомагали в дитинстві вижити, а в дорослому житті лише заважають. Є деструктивні програми запозичені від батьків.

Та хороша новина в тому, що усі програми ми можемо змінювати з власної волі. Якщо ви зрозуміли, що у вашому житті працює сценарій, який вам не подобається, не впадайте у відчай. Приходьте на індивідуальну консультацію і я допоможу вам знайти рішення та досягти бажаного результату.
E.Dem
Запис за телефоном
☎️+38(097)497-64-33 
☎️+38(096)900-34-93
Олена Демедюк